"Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор прийняв таке:

1. Собор розсуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття всім, хто постраждав у війні.

2. Собор звертається до влади та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного та розумного слова, яке змогло б зупинити кровопролиття.

3. Висловлюємо НЕЗГОДУ з позицією Патріарха Московського та всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.

4. Собор прийняв відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про ПОВНУ САМОСТІЙНІСТЬ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ Української Православної Церкви.

5. Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулися після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.

6. Собор мав міркування щодо відновлення світогляду в Українській Православній Церкві.

7. На період воєнного стану, коли зв'язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає за доцільне надати єпархіальним архієреям право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної. при відновленні здібності, інформуванням священноначалія.

8. Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро став новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були змушені виїхати понад 6 мільйонів громадян України. Переважно це українці з південних, східних та центральних областей України. Значна частина з них є вірними Українській Православній Церкві. Тому в Київську Митрополію Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн із проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але чимало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У цьому зв'язку Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, повинна бути поруч із ними у їхніх випробуваннях та організовувати церковні громади у діаспорі. Необхідно й надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.

9. Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв'язку з відсутністю єдності в українському Православ'ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку хворобливу рану у церковному тілі. Особливо прикро, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стала освіта «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та призвели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає надії на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:

припинити захоплення храмів та примусові переклади парафій Української Православної Церкви; усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», фактично неавтокефальний і значно поступається свободам та можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви; вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, цілком очевидно, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ потрібне відновлення апостольської спадковості її єпископів. Собор висловлює глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не лише бажання відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на основі християнської совісті та моральної чистоти.

10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор подає подяку молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни і примирення ворогуючих. За словами святого апостола та євангеліста Іоанна Богослова, нехай з усіма нами, особливо братами та сестрами у Христі Воскреслом, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Ісуса Христа, Сина Отчего, в істині та любові» (2 Ін. 1:3)".